В.Ильин

Украинские националисты не афишируют тот факт, что предки украинцев были такими же русскими

Для образованных людей, знакомых с историей Украины, нет никакого секрета в том, что предки современных «украинцев» раньше назывались русскими или русинами.

Идея называть «украинцами» русских людей, живших веками в юго-западной части территории Древней Руси (которая потом частями входила в Великое княжество литовское, Речь Посполитую, Австро-Венгерскую империю, Польшу, Российскую империю, СССР) стала зарождаться в 19 веке, а в 20-м она была проведена в жизнь новообразованными «украинскими» националистами» при Советской власти. Тогда и появилась национальность «украинец», которую записывали в паспорт вчерашним малороссам.

Просто «украинские» националисты стараются не афишировать этот факт. Им нужно «обосновать», вопреки науке и здравому смыслу, что современные «русские» и современные «украинцы» не имеют ничего общего, что с древнейших времён это были якобы разные народы.

Националистический бред: украинцы произошли от древних «укров» или от «русских», но с мягким знаком

В смутное время начала 1990-х для людей далёких от истории они даже выдумали миф о якобы существовавшем в древности народе «укры», от которого и пошли «украинцы».

Для более образованных людей «украинские националисты» придумали «научкообразное» объяснение. Оказывается, то, что сегодня называется словом «украинский»  (по-украински «український», с мягким знаком), раньше называлось словом «руський» (по украински «руський»), имеющее также в своём составе мягкий знак. Так вот, «украинские националисты» пытаются доказать, этот «руський» к «русскому» никакого отношения не имеет. То есть получается, по националистической логике, что якобы с древности жили «по соседству» два народа: «руський» и «русский». А потом «руський» народ, верный делу «украинского» национализма, отверг своё название и с радостью «переписался» в «украинский», простите «украиньский» народ.

Любому непредвзятому человеку ясно, что «руський» и «русский» — однокоренные слова и их разное написание отражает более мягкую фонетику малороссийского (украинского) диалекта по сравнению с более твёрдой фонетикой великорусского (русского) диалекта.

Это отражается во всём, в том числе в топонимике. Например, город Луганск звучит и пишется на украинском как Луганськ (тоже с мягким знаком), Донецк – Донецьк, Днепропетровск – Дніпропетровськ, Бердянск – Бердянськ.

Документ истории против украинских националистов

Во львовской газете «Львiвска газета» перепечатана интересная статья 1885 года Йосифа Лозинського «Руська гвардія в Яворові».

Надо сразу отметить, что Йосиф Лозинський был подданным Австро-венгерской империи, а не Российской.

Он был священиком греко-католической церкви, а не православным.

Он настолько был предан Ватикану, что даже намеревался перевести русскую письменность на латинский алфавит. Однако его начинание не прошло и русские продолжали писать на кириллице. 

Так что Йосифа Лозинського никак нельзя заподозрить в фальсификации истории в пользу Российской империи.

И при этом в его статье, являющейся документом истории, ни разу(!) не упоминается слово «украинский», а везде пишется «русский» (в южнорусском варианте «руський», с мягким знаком): «о руськім народі», «Руську Раду», «екс-руської шляхти», «руської інтелігенції», «руський «Собор»,  «Русь», «гвардії русько-народові», «народу руського», «в руській мові», «руську гвардію», «по-руськи».

А русские люди в статье называются русинами. Между прочим, самоназвание «русин» было широко распространено в русских землях не только Южной Руси (будущей Украины), но в Западной (будущей Белоруссии) и Северо-Восточной Руси (будущей Великороссии, которую в настоящее время мы называем Россией).

В наше время часть потомков древних русских, проживающих на Западной Украине,  продолжает называть себя «русинами». Это страшно бесит «украинских националистов», потому что  напоминает всем, что «украинцы» — недавно приобретённое название, а «русины» — название историческое, применявшееся столетиями.

Рекомендую всем прочитать статью Йосифа Лозинського.  Автор занимательно рассказывает о создании в городе Яворов (ныне во Львовской области) в 1848 году «русской гвардии» во время революции в Австро-Венгрии.

В статье показаны и национальные особенности проживавших в городе Яворове русских, а также поляков.

Я намеренно оставляю статью на украинском языке, чтобы читатели могли воочию убедиться относительно «руських» и «русинов» на языке оригинала, то есть «в руській мові».

В случае затруднения в понимании, читатели могут воспользоваться переводчиком.

 ———————————————————————————————————

Руська гвардія в Яворові

фото: Хоругва національної ґвардії в Яворові. Записки НТШ. Т.113. Львів, 1913

Споминка з 1848 року

Йосиф Лозинський

Ледви рознеслася вість о уділеной австрійським народам дня 15 марта 1848 р. Конституції через цісаря Фердинанда, котрого за то «Доброхотливим» названо, сейчас почався незвичайний рух у Львові наперед межи поляками, а потому і межи русинами. І коли 25 цвітня 1848 р. оповіщено содержаньє конституції, поляки заложили Rade narodowa, уложили петицію до цісаря і загадали вислати депутацію до Відня. До підпису тої петиції запрошували і русинів. Але що в петиції не було ніякої згадки ані о руськім народі, ані о єго язиці, то щирі русини не хотіли єї підписувати, а зібравшися, заложили окремішну «Руську Раду» (многі з екс-руської шляхти і дехто з руської інтелігенції утворили були окремішній руський «Собор» і видавали «Дневник», але не найшовши симпатій ні у русинів, ні у поляків, не надовго животів той «Собор») дня 10 мая 1848 р. у Львові і через новозаложену часопись «Зоря галицька» візвали всю прочу Русь закладати всюди по містах ради і гвардії русько-народові, а ті послідні після статута з 8 цвітня 1848.

У Яворові заложили насамперед поляки свою Раду Народну під пресідательством бл. п. Ясінського, котрий обремененний літами, не брав в єї ділах майже ніякої участи, а тілько підписував все, що єму предложено, а дальше они перші завели тут і гвардію польсько-народову, котра яко отзнаку носила білі орлики на рогачках. Але що поляків у Яворові було небогато, то они взивали і русинів, щоби до їх Ради і гвардії приступали. Тілько ж русини не хотіли лучитися с ними. Гвардія польська зняла з магістрату цісарського орла, а вивісила польського білого орла. Під той час приїхав до Яворова з Городка офіцир від гузарів, а узрівши білого орла на магістраті, стрілив до него і орел розлетівся на кусники.

Тимчасом русини довідалися з «Зорі галицької» о загальнім руху народу руського і що закладеньє Рад та гвардій русько-народних не противне інтенціям правительства. Тогди і яворівські русини заложили собі в серпні 1848 р. «Раду Народну» під предсідательством о. Вас. Кичури, приходника Вишеньки, і почали формувати гвардію руську. А що поляки клали їм перепони, то они вислали депутацію до бар. Гаммерштайна, командуючого генерала в Галичині. Той не лише дав їм дозвіл на окремішну руську гвардію, але ще й пообіцяв їм охорону в потребі.

Тогди русини приступили вже сміло до діла, списали всіх, що зголосилися до гвардії, повибирали з поміж себе з таких, що служили у війську, капралів, вахмістрів і офіцирів, а капітаном вибрали Мосера, тодішнього префекта ц. к. фервальтерії. Як відзнаку носили бляшані левки на козацьких шапках або на кашкетах і синьо-жовті випустки на них. Як оружіє носили шаблі, а діставали їх на фервальтерії, або привозив їх зі Львова бл. п. крилошанин Григорій Гинилевич за гроші, зібрані зі складок, — або самі собі покупили. Носили також карабіни, котрі відобрали поліціянтам. Справили собі також хоругов; на її темно-синій шовковій паволоці зображений золотий лев, як спиняєся на скалу. Ся хоругов ще й нині удержуєся в городській церкві в Яворові.

Тогди др. Гинилевич — він був в тім часі приходником в Шклі і душею цілого руху в Яворівщині — вислав одного гвардійця, міщанина Ів. Гмитрасевича, до Перемишля по випечатану роту присягу для гвардії. Коли той гвардієць з левком на шапці і з шаблею при боці появився в Перемишли, звернув на себе увагу цілої людности, а як у русинів викликав велике одушевленє, так у поляків велике негодованє. Коли ж той гвардієць повернув з тою ротою присяги, зараз на другий день др. Гинилевич відправив у Яворові торжественну службу Божу в сослуженю чотирох священиків і вісьмох питомців та співаків з Перемишля, що прибули сюда, і при виголошеню відповідної річи. По службі Божій др. Гинилевич благословив справлену хоругов, а кумами її були: Мосер, фервальтер і капітан гвардії, пані Гельд, вдова по ц. к капітані, і многі инші лиця з інтелігенції і міщанства. По укінченім благословеню ніс хорунжий хоругву, а за ним поступала вся гвардія в військовім порядку, співаючи «Мир вам братя всі приносим» і другі пісні. Музиканти жиди йшли передом і грали марша на переміну зі співом. Серед Ринку станула вся гвардія колесом, а в середині хоругов. Др. Гинилевич відчитав роту присяги в руській мові, а всі піднесли два пальці руки. По сповненій присязі занесено хоругов назад до церкви.

В магістраті в одній кімнаті зроблено стражницю (Wachzimmer) і тут сходилися гвардійці для зміни варти і для ріжних нарад та донесень. Тогди знов вивісили орла цісарського на магістраті і поставили варту при касі городській. До капітана Мосера сходилася гвардія с донесеннями і по прикази, а на муштру йшла на майдан на подвір’ю у пароха. Муштра відбувалася по-руськи ведля поученя, оповіщеного в «Зорі Галицькій» (додаток до 25 числа), нпр. «Вправо, вліво, глянь!» — «Стій» — «Кроком мірним, двійним ступай!» — «Оруж в честь! на рамя! до ноги!» ітд. В марші співали «Мир вам братя» і «Гей, козаче, в ім’я Бога» — і инші пісні. Гвардія удержувала порядок і спокій, відбувала варти, патрулювала вдень і вночі, ловила блукаючих волокитів і ворохобників, рекрутів вітставляла перше до Перемишля, а потім до Шкла (Шкло — село одну годину від Яворова вітдалене; там суть сірчані купелі войскові, а тогди був там вітділ войска), де тогди відбувалася бранка, — окремо ворохобників, з котрих деяких, хоч були вже не молоді і жонаті, забрано до війська. Впрочім, гвардія удержувала свою честь войскову і коли Сенько Вархоляк увійшов до канцелярії магістратської в шапці, а асесор Годек зняв йому шапку і положив на столі, він назад заложив собі її, кажучи до асесора «Не смієте того робити, бо я тепер при шаблі і в службі!» І асесор уже більше не противився тому. Коли котрий гвардієць помер, то хоронено його по-войсковому, кладено на домовині шапку с левком і шаблю, а вся гвардія в порядку військовім проводила покійного аж до місця вічного упокоєння.

Число яворівської гвардії зросло більше як до 300 мужа і творило дві компанії, з котрих перша під командою капітана Мосера, а капітаном другої вибрано Сим. Муссаковського, учителя головної школи. Гвардія росла дуже скоро, бо і передміщани, а наконець і поляки приступили до неї, так що кождого тижня раз або два треба було відбирати від нововписаних присягу. Тоді приїздив др. Гинилевич зі Шкла, а на знак, даний дзвоном, збиралися гвардійці на майдані на подвір’ю парохіяльнім, йшли в порядку до церкви, виносили свою хоругву і співаючи свої пісні, йшли через Ринок аж до магістрату. Тут в одній просторій кімнаті др. Гинилевич читав новоприступаючим роту присяги, а вони при розвиненій хоругві підносили два пальці догори. По присязі відношено хоругов з войсковою парадою назад до церкви.

Гвардія яворівська набула вже була такої важности, що навіть приходило письмо з циркулу (k.k. Kreisamt), чи не міг би з оден відділ тої гвардії піти на залогу до Перемишля, – але до того не прийшло. Коли збомбардовано Львів і зачало волочитися множество утікачів, треба було більше уоружених гвардійців, а що не було стілько оружія, то забивано коси просто на кісята, і гвардійці, як косиніри, ловили всіх волокитів, відбирали їм оружіє і відводили їх до Перемишля. Туди відводжено і тих, котрих виловило військо у Шклі і відставило до Яворова. Як треба було часом ненадійно сходитися, то ударяно на звінниці в великий звін, тогди сейчас збігалися всі гвардійці.

Впрочім, гвардія провадила житє безжурне, веселе і гуляще. На те дуже нарікали жінки гвардистів, бо гвардисти марнували богато гроша на річи непотрібні, забавлялися по шинках, марно тратили час, а роботи не пильнували, – хоч майже всі були ремісниками, і коли б ся гвардія була потревала довше, було б зруйновано богато родин.

На щастє, була вона, як і всі прочі гвардії, проклямацією бар. Гаммерштайна з дня 10 січня 1849 р., котрою поставлено Галичину у воєнний стан, розв’язана, а тогди мусили всі гвардисти оружіє зложити і власти войсковій вітдати.

Так закінчилася яво­рів­­ська гвардія свій славний п’ятимісячний живот!

Передрук з: Діло, 1885. Число 127

 —————————————

Довідка

Йосиф Лозинський (20.12.1807, с. Вірки біля Перемишля — 11.08.1889, Яворів)
Греко-католицький священик, депутат у 1861—1866 рр. З 1848 р. — багаторічний парох Яворова, крилошанин Перемиської капітули. У 1848 р. — заступник голови Руської Ради Перемишля, учасник Собору руських учених. Автор статей у календарях Общества ім. М. Качковського, очолював його яворівську філію. Автор проекту латинської абетки української мови (1834), меморіалу «Руського клубу», що його Францові Йосифу I вручили депутати Галицького сейму. Багаторічний депутат Яворівської повітової ради. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. 1861-1914. Львів, 2010